Arctic Monkeys — AM: у гонитві за славою

am_am_packshot_11july

Ще з середини нульових шеффілдський квартет Arctic Monkeys тішив шанувальників якісними лонгплеями, які знаходили чільне місце в наших плейлистах. Починаючи з дебютника рокерів “Whatever People Say I Am, That’s What I’m Not”, колектив чи не щороку випускав якісні платівки, які користувалися успіхом у меломанів та в одну мить зробили Artic Monkeys найуспішнішим колективом сучасності. Не стало на заваді цьому навіть дещо невдале психоделічне звучання диску “Humbug”, на зміну якому прийшла збірка “Suck It And See” та вдихнула в команду нове життя. Після його релізу британці захотіли створити лонгплей, який став ретроспективою британського мелодійного року 70-х років, та подалися до Лос-Анджелесу. Саме така музика, а ще легкі наркотики та «старші брати» в особі вокаліста Queens of Stone Age Джоша Ома та барабанщика Elvis Costello Піта Томаса, стали головними супутниками Artic Monkeys у засушливій каліфорнійській пустелі, де музиканти прожили тривалий час, створюючи нові пісні.

Не дивно, що останніми місяцями шалені фанати Алекса Тернера будували повітряні замки, ковтали кожну обіцянку музиканта пищали від щастя в очікуванні одного з найголовніших альбомів 2013 року. Судячи з фоток шанувальниць у фейсбуках та твітерах, навіть обкладинка нового альбому (яка задумувалася як іллюстрація фізичного явища амплітудної модуляції) стала хітовим принтом для бюстгалтерів та сонцезахисних окулярів. Сам Тернер також не гаяв часу, купивши собі фабрику по виробництву бріоліну та бігаючи редакціями модних журналів для зйомок на обкладинкиу чергового модного журналу. Але все це було оболонкою, а от музика “AM” чомусь не видалася оригінальною, перетворивши інді-рокерів на черговий колектив, який грає типову гаражну американську музику. Подібне ми вже чули і в The Black Keys, і в Black Rebel Motorcycle Club.

За легендою, під час створення “АM” гурт надихався творчістю The Velvet Underground. Але запозичена ідея назви альбому та поодинокі спроби наслідувати звучання легендарного колективу виглядають недолуго та сміховинно.

Затьмарені власною популярністю, «арктичні мавпи» навіть не помітили, як випустили дюжину одноманітних пісень, з яких лише декілька залишать по собі приємне враження. Серед них любовна балада Arabella, тяжкі гітарні рифи якої вдало гармонують із запальними барабанними партії та вокалом Тернера, а також мрійлива пісня про паралельні всесвіти No. 1 Party Anthem. Звісно, не варто забувати і про хітові сингли R U Mine? та Do I Wanna Know?, які стали безсумнівними хітами та підкорили усі можливі чарти. А от усі інші композиції годяться лише для збірки бі-сайдів якогось непримітного рок-гурту. Звісно, не можна сказати, що альбом “AM” став повним провалом. Але це, безсумнівно, найслабша робота Arctic Monkeys, яку хочеться забути як страшний сон та спробувати повернути втрачені гроші.

1377276640_star 1377276640_star 1377276640_star 1377276630_star 1377276630_star

Діма Гуменюк

18 років, Київ. Студент. Гаджето- та музичнозалежний. Не уявляю своє життя без плеєра, навушників та заслуханого до дірок улюбленого альбому Red Hot Chili Peppers чи Radiohead. Довгий час захоплювався IT-тематикою, але вирішив, що повинен спробувати себе в чомусь іншому, наприклад, музиці.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>