Arcade Fire – “Reflektor”: антична довершеність

arcade fire

Канадський арт-рок гурт Arcade Fire ніколи не був таким як усі. З’явившись, здавалось би, нізвідки, цей мультиінструментальний ансамбль дебютував настільки гучно, що більшість музичних видань одразу ж співставили їх з мастодонтами музичної індустрії, а альбом очолив чи не всі тогочасні рейтинги кращих та став головним орієнтиром та фаворитом першої декади нового тисячоліття. Три абсолютно різні альбоми і щоразу номінація на Греммі, здається настільки стабільно успішного та якісного рок-гурту ми не чули вже давно. Фани вже звикли до того, що кожні три роки нічим не примітна канадська рок-сцена ніби розквітає, даруючи їм щось геніальне, не схоже ні на що інше.

Новини про четвертий студійний альбом стали несподіванкою для усіх. Оригінальна дата релізу синглу, дивні графіті на стінках, інтерактивні проекції, картонні голови, танцюючі гаїтянці — якщо Arcade Fire і хотіли феєрично анонсувати запуск нової платівки то їм це вдалося на всі сто. А новини про співпрацю з Девідом Боуї — відданим фанатом канадців та лідером легендарних LCD Soundsystem Джеймсом Мерфі ще сильніше змусили музичних фанів завмерти в очікуванні чогось грандіозного та несхожого ні на що інше.

Вже з лід-синглу “Reflektor” стало зрозуміло: Arcade Fire знову вразять усіх. Примарний та пристрасний, схожий за своєю структурою на хітовий “Get Lucky”, симбіоз ритмічних диско мотивів Мерфі та пост-панку Arcade Fire здавалося зупинився на межі кількох десятиліть та не зміг визначитись до якого з них він належить.

Взагалі дивовижно як AF вдалося сумістити в одному альбомі стільки музичних жанрів. Калейдоскоп відвертого панк-року в “Joan of Arc”, соковитих басових ритмів а-ля “Billy Jean” Майкла Джексона в “We Exist”, відв’язного рок-н-ролу “Normal Person” та тягучої фанковості “Porno”, прикрашений ритмічними, скрипучими синтезаторними мелодіями Джеймса Мерфі та сумним, майже трагічним вокалом Уіна Батлера — усе це звучить напрочуд гармонійно. Аналогії з давньогрецьким співцем Орфеєм тут будуть напрочуд влучні та вдалі. Втрата своєї коханої Еврідіки, пошуки її на землі та у підземному світі, оплакування свого тяжкого самотнього існування — все це “Reflektor” чітко доносить до слухача, змушуючи його радіти та сумувати разом з античним героєм.

Arcade Fire вкотре змінили стиль. Чи личить він їм? Безсумнівно. Здається, що усі ці десять років молоді канадці набирались досвіду для того щоб представити загалу щось прогресивне та грандіозне. І “Reflektor” — потрапляння в десятку, краща їхня музична робота, що є квітесценцією всіх їх попередніх творінь і водночас є інакшою, цілком інакшою. Схоже, що цього року Уін знову з’явиться на сцені і під бурхливі оплески публіки підніме над головою чергову «Греммі».

Оцінка:9,5/10

Послухати альбом на ВК

Діма Гуменюк

18 років, Київ. Студент. Гаджето- та музичнозалежний. Не уявляю своє життя без плеєра, навушників та заслуханого до дірок улюбленого альбому Red Hot Chili Peppers чи Radiohead. Довгий час захоплювався IT-тематикою, але вирішив, що повинен спробувати себе в чомусь іншому, наприклад, музиці.

1 comment

Leave a Reply to 10 кращих виступів на Glastonbury 2014 | Inspired Cancel reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>